Цю фразу я сьогодні почула від чоловіка, коли запитала: «Чому в мене таке роздратування ні з того ні з сього?»
Покрутила його відповідь у голові – і стало ясно: ніякого «ні з того ні з сього» немає.
Я зараз в Україні. Періодичні відключення світла. Холод. Тіло постійно в напрузі. Фоновий страх, до якого ми ніби «звикли», але який нікуди не зник. Прильоти десь поруч – навіть якщо не в нашому місті, вони все одно там, де друзі, або рідні, або колеги. Емоції й менталка – у напрузі.
І на цьому тлі я продовжую працювати, навчати, думати, планувати, бути «дорослою», зібраною, адекватною, турботливою.
Хоча навіть те, де ми зараз, не так має значення для накопичення напруження.
Сьогодні воно вплетене в життя в більшості місць нашого існування.
І ось – роздратування вилазить на «дрібницях». Не вчасно написали. Не так спитали.
Не туди поклали.
Це про напруження, яке я довго тримаю всередині. Пригнічене – воно не зникає. Воно шукає вихід. Через роздратування, різкість, відчуття, що «все дратує», або навіть «зі мною щось не так».
Сьогодні я пробую сказати собі: це не про мене (не про всю мене),
не про людей і не про ситуацію.
Роздратування – не ворог, а частина, яка проявилася й подає сигнал: тобі зараз важко, страшно, холодно, небезпечно (потрібне підкреслити).
І я більше не можу робити вигляд, що це не впливає. Я все ще вчуся замість коронного питання «що зі мною не так?» питати себе: «де я зараз занадто довго тримаюся?»,
«що я забороняю собі відчувати?», «де мені потрібна підтримка, а не сила?»
Сьогодні я дозволяю собі бути роздратованою (коли я вдома одна).
Не тому, що «так треба», а тому, що це чесно. І тому, що за цим стоїть живе, чутливе я.
Пригнічене напруження потребує виходу. І, можливо, найбезпечніший вихід -перестати робити вигляд, що нам легко, a сказати: «я вже не вигрібаю і мені потрібно…» а далі – ваші індивідуальні списки, дорогі 🤗 Мені, як приклад, допомагає танцювати.